Історія дружини Сергія #ТЕРИТОРІЯ_НЕСКОРЕНИХ
24 лютого 2022року о 6:00, нас з чоловіком розбудив телефонний дзвінок моєї мами, в трубку прозвучали такі слова: «Напевно розпочалася війна». В той момент її слова прозвучали як страшний сон. З тієї хвилини наше життя змінилось на до та війна.
З перших днів повномасштабного вторгнення, мій чоловік вирішив піти захищати нашу сім’ю та країну. Його вчинок був для мене проявом справжньої мужності та відваги.
02 березня 2022р. на телефон чоловіка надійшов дзвінок: «Завтра о 9:00 ранку з’явитися у військкомат з речами». Тоді в моїй душі боролись два почуття: страх та гордість. Більше місяця Сергій провів на навчанні, де його навчали військовій справі, а 24 квітня 2022року його відправили на Схід, про це він мені написав в повідомленні. Перед відправкою Сергія мали пустити додому на день, і я чекала від нього смс іншого змісту. А ми навіть не побачилися перед виїздом. Спілкувалися ми з ним дуже короткими повідомленнями, а інколи навіть по декілька днів від нього не було звістки. Дуже важко жити спокійно, коли ти знаєш що твоя рідна та дорога людина знаходиться під кулями.
06 травня 2022 року до мене зателефонувала дружина побратима Сергія, вона повідомила, що він отримав поранення та разом з її чоловіком перебувають в лікарні. Це для мене була жахлива звістка, я не могла себе взяти в руки, сльози самі котились по моїх щоках. Тоді зі мною поряд була старша дочка, яка стала мені підтримкою. Він живий! Для мене то була єдина розрада.
Самі важкі були години очікування дзвінка від чоловіка, цілу ніч та день я дзвонила до нього, але телефон був вимкнений. Лише ввечері наступного дня він зміг мене набрати, голос його був стомленим та тихим: «Зі мною все добре, відходжу від наркозу, в голові шумить. Наберу трохи пізніше». Нарешті я знаю в якому він стані та що з ним. Попереду нас чекали важкі місяці операцій та реабілітації.
Через майже рік війни мій чоловік зміг зі мною говорити про пережите, розповіді його спочатку були як уривки з цілої історії. Ці спогади вже є частиною його життя. Щоразу як він згадує в його голосі відчувається біль та сум. Важко слухати ці розповіді, як йдучи на завдання розумієш, що це може бути останній раз, як свистять кулі над головою, як на твоїх очах помирають твої побратими.
В мого чоловіка немає нагород та медалей, але для мене та нашої сім’ї він справжній герой. Я ним пишаюся.
Війна - це зло, смерть, сльози і страх. Я думаю, що у війні немає жодного сенсу. Будь-яка війна закінчується перемовинами і укладенням мирного договору. А в цей час гинуть люди, гинуть діти і цього вже не повернути.
Низький уклін хлопцям та дівчатам, які боронять нашу свободу та спокій.
#ТЕРИТОРІЯ_НЕСКОРЕНИХ
Коментарі:
Ваш коментар може бути першим :)
